Вчора написала вірш малому...
Так поплакала, що він аж розхвилювався...)) А я йому кажу: "Синок, от розумієш, бувають такі моменти в житті, коли люди плачуть від щастя. От я зараз плачу від того, що дуже сильно вас із татком люблю". Він послухав мене і заспокоївся...)
От він вірш-то...
Я так люблю тебе, моє малятко...
І мрію лиш про усмішку твою.
Найкращий син у світі ти для нас із татком!
Всю ніжність і турботу віддаю...
Я відчуваю твій найменший порух,
Радію, що ти поруч є завжди...
Ти народися тільки - ми тобі покажем гори,
І сонце в небі, й на піску сліди...
Вже зовсім скоро зможемо побачитись!
Тебе на ручки взяти, показати світ...
Я думаю, що наші помилки пробачиш ти,
а ми старатись будемо робити все як слід.
на цьому місці я залилась сльозами окончатєльно..)
Потім дописала ще 2 стовпчики, але вони вийшли як з іншої опери, та і два стовпчики віршем не назвеш..)
Тому поки залишиться тільки один. Може колись і другий допишу...
Немає коментарів:
Дописати коментар