Листівки робляться і отримуються людьми, але фотографувати немає чим :( От би фотік з неба впав...) а взагалі у мене трохи творча криза. І завдяки моїй пристрасті до покупок криза ще й фінансова... :(
А поки розкажу про життя-буття..)
Ми ще й досі в Рівному
Данило Олегович росте невпинно. Хоче собі сідати і злиться, якщо в процесі піднімання йому не надати точку опори у вигляді маминих ручок :). Перевертається настільки швидко, і неочікувано, що вдягання підгузів перетворюється на квест по підлозі))))
За день до свого півріччя (2 березня) я вперше почула його осмислене (чи майже осмислене)"мама". З того часу і тішуся. Слово використовується у виключних випадках і практично завжди у злісному контексті. :)
- Мама!,-викрикує Данило Олегович, коли мама забирає в нього з ротика черговий кульочок/мобільник/ручку/дріт від компа/мишку...
- Маааа-маааа... - вимагає він початку трапези:)
Пробуємо повзти. Я із добрим жахом думаю про те, що ж буде, коли все ж навчимося...))) Ніяка іграшка не зацікавлює настільки, як мамин ноут-бук..)) До нього хоч
6-ти місячний ювілей відзначили із розмахом:) О 10 вечора прийшли з гостей (де мені люб'язно обшили наш самопальний льняний слінг-шарф), запалили свічку у формі шестірки, запхнули руки в торт і потім благополучно вляглися спатоньки.
Хм... Цікаво було б знати скільки зросту і ваги в моєму козакові)))
Я щось забила на ті поліклініки.
Я і досі не можу усвідомити, що син настільки виріс. Він шарить абсолютно все, що йому кажеш і вміє вже дуже багато..)) А регоче як...
Життя прекрасне, коли тобі 6 місяців)))
Чекаю натхнення...
